Дитячий садочок "Любавонька"

 

1-parents

     

1-spec

     

1-photo

     

1-food

zavitok

zavitok

 
Dec
3
2013

 

 

DSCN1811

 

практичний психолог ДНЗ - Щербак Анюта Віталіївна, "спеціаліст вищої категорії" 

 

2017-2018 навчальний рік

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СОРОМ'ЯЗЛИВОЇ ДИТИНИ

 

1. Фон спілкування з дитиною повинен бути спокійним і доброзичли­вим.

2. Необхідно звести до мінімуму критику і негативні оцінки поведінки дитини, а щодо її особистості такі оцінки взагалі неприпустимі.

3. Головний козир дорослих — це терпіння і тактовність.

4. Необхідно розвивати у дитини ініціативність і самостійність.

5. У побуті необхідно стимулювати дитину до різнобічного спілкування: звернутися до когось з проханням, віддати що-небудь (гроші — продав­цю, телеграму — телеграфісту тощо). На перших етапах присутність та участь знайомого дорослого обов'язкова.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ НЕСПОКІЙНОЇ ДИТИНИ

 

1. Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.

2. Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас.

3. Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти. Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття.

4.  Не треба по­турати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїть­ся, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ КОНФЛІКТНОЇ ДИТИНИ

 

1. Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Тре­ба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс.

2. Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що її спровокували.

3. Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, ви­значте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжу­ватиме провокувати їх.

4. Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися і навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час гри одне з них завжди перемагає, а інше виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

 

DSCN1796

ДИТИНА І ТЕЛЕБАЧЕННЯ

  Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей.Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.      

    Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження.

Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї.

    Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий " спосіб життя і здоров 'я — речі несумісні у будь-якому віці.

   Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об'єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.     Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.   

    Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам'ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

   Пам'ять. Оскільки здорова пам'ять є провідною серед інших видів людської пам'яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

  Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

   Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

   Моватамовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп'ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам'яттю, психомоторикою.

    Уява, фантазіїтатворчіздібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:

 * діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст;

* діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;

* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;

* у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал;

* перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей.

     Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.»Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки».

     Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

        Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості.«Когось б'ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

      І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

       Вольовасферайрегуляціяповедінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ніяких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні.

    В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

     Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність.

    Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

   Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв'язуються ці проблеми в інших країнах?

   Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

    А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.     Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність.Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ. 

 

 

Поради батькам щодо адаптації дитини до умов дошкільного навчального закладу

 

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.

 2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.

 3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.

4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!

 5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.

6. Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.

 

7. Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров'я та поведінки.

 

 

Рекомендації для батьків  щодо взаємодії з тривожною дитиною

 

-         Найголовніше – це зрозуміти, що дитина тривожна. Для цього спілкуйтеся з дитиною, говоріть про те , що її хвилює, чого вона боїться, про що думає. Дитина має довіряти Вам. Вона має бути впевненою, що звернувшись до Вас за порадою чи підтримкою, не отримає осуду чи насмішки, а знайде розуміння, знатиме, що Ви завжди допоможете їй знайти вихід у будь-якій ситуації.

-         Якщо дитина не говорить відкрито про свої труднощі, пограйте з нею її улюбленими іграшками, моделюючи у грі можливі складні ситуації. Діти дошкільного віку зазвичай залюбки беруть участь у таких іграх. Під час гри дитина може відтворити те, що її турбує, тривожить, а Ви натомість підкажете, як розв’язати ту чи ту проблему.

-         Якщо найближчим часом має відбутися важлива подія, у якій дитина братиме участь ( поїздка, свято, вистава тощо ), то заздалегідь підготуйте дитину до неї, детально обговоріть, що саме відбуватиметься.

-         Не описуйте дитині можливі труднощі – навпаки, демонструйте віру в її сили та можливості. Завжди будьте напоготові допомогти своїй дитині, підтримати її.

-         Формуйте у дитини позитивне мислення, показуючи, як знаходити плюси в будь-якій ситуації. Станьте для неї прикладом оптимізму, адже в оптимістичних батьків – оптимістичні діти.

-         Використовуйте частіше у спілкуванні з дитиною тілесний контакт – обіймайте її, гладьте, беріть за руку тощо.

-         Намагайтеся робити дитині менше зауважень, особливо за присутності сторонніх.

-         Уникайте несправедливих, необдуманих покарань, крику, образ. Контролюйте свої емоції.

-         Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

-         Використовуйте у спілкуванні з дитиною слова підтримки: «Молодець!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!» тощо.

-         Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Орієнтуйтеся лише на її особисті успіхи та особливості. Відзначайте, що в ній змінилося, чого вона навчилася, порівнюючи її можливості, здібності, навички з тими, що були минулого тижня, місяця, року.

-         Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини.

-         Спілкуйтеся з дитиною спокійним тоном, контролюйте своє мовлення.

-         Будьте послідовними у вихованні дитини.

 -         Не будьте надто вимогливими до дитини.

-         Навчайте дитину ставити перед собою конкретні коротко перспективні цілі та поступово, можливо, за Вашої допомоги, досягати їх.

-         Залучайте дитину до колективних видів діяльності. Однак уникайте змагань і будь-яких інших видів діяльності, орієнтованих на швидкість виконання.

-         Не намагайтеся у складних обставинах одразу виконати все замість дитини – запропонуйте їй подумати і впоратися з проблемою разом.

 

 

 

 

 

Підтримуємо дитину, яка переживає посттравматичний стрес

Поради для батьків

-         Подбайте, аби дитина перебувала в теплі та безпеці, подалі від шуму та значного скупчення людей.

-         Частіше обнімайте та притуляйте дитину до себе.

-         Говоріть із дитиною спокійним і ласкавим голосом.

-         Приділяйте дитині якомога більше часу та уваги.

-         Постійно нагадуйте дитині, що вона в безпеці.

-         Поясніть дитині, що вона не винна в тому, що сталося.

-         Намагайтеся не розлучати дитину з тими, хто піклується про неї – із братами, сестрами, близькими.

-         Дотримуйтеся звичного режиму життєдіяльності дитини.

-         Відповідайте на запитання дитини про події, що відбулися, простими словами, без подробиць, що можуть її налякати.

-         Дозволяйте дитині бути поруч із вами, якщо їй страшно.

-         Будьте терплячими, якщо дитина повертається до поведінки, яка властива дітям дошкільного віку.

-         Створюйте умови для ігор та відпочинку дитини.

 

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ПРИ ПОВЕДІНЦІ У ЕКСТРЕМАЛЬНІЙ СИТУАЦІЇ

Інколи буває, що страх перед терористичним насильством, абсолютно не відповідає реальному ризику піддатися нападу. В результаті з'являється постійне почуття тривоги, яке може у відповідний момент перерости в жах, а він проявиться у фізичній  слабкості, нерухомості  або панічній втечі.

Такий пригнічений стан утруднює пошук виходу з екстремальної ситуації, викликає почуття безнадійності, веде до відмови від активного опору, і навіть від боротьби за власне життя.

Проаналізуйте свою поведінку в екстремальній ситуації. Можливо, вона характеризується однією з наступних ознак :

Дезорганізація поведінки може проявитися в несподіваній втраті раніше набутих навичок, які, здавалося, були доведені до автоматизму. Деякі люди в звичайних умовах проявляють чудеса володіння різними прийомами самооборони, але в екстремальній ситуації раптом, зовсім забувають про них.

Гальмування дій характеризується тим, що екстремальна ситуація може викликати стан ступора (заціпеніння).

Підвищення швидкості виражається в мобілізації усіх ресурсів організму на подолання екстремальної ситуації. При цьому спостерігається чіткість сприйняття і оцінки того, що відбувається, здійснюються адекватні ситуації дії. Ця форма реагування, звичайно ж, найбажаніша, проте вона з'являється, як правило, тільки за наявності певних навичок і спеціальної підготовки.

Щоб діяти адекватно в екстремальній ситуації, постарайтеся по можливості дотримуватися наступного плану дій :

перш, ніж приймати якесь рішення, проаналізуйте ситуацію, в якій ви опинилися;

спробуйте, наскільки це буде можливо, оцінити людину, супротивну вам, звернувши увагу на її фізичні і психічні дані, її настрій і можливі особливості в поведінці;

приведіть себе в стан, який дозволить вам не лише діяти, але і думати;

визначте тактику своєї поведінки залежно від усього обсягу інформації, що надійшла до вас, і поводьтеся відповідно до неї.

Багато хто допускає одну з двох помилок - переоцінює свої можливості, або сильно їх занижує. І те, і інше робить вас потенційною жертвою.

Отже, необхідно уміти розрізняти небезпеки дійсні і уявні, правильно оцінювати людей і контролювати себе. Нарешті. Сумна порада, але психологічно потрібно бути завжди готовим до застосування насильства, що вже саме по собі є ефективним засобом захисту.

Головне правило - зрозуміти, в яку ситуацію ви потрапили, наскільки реальна загроза фізичного насильства, і чи можна її уникнути.

Ваше сприйняття буде, передусім, залежати від того, де вам погрожують. Наприклад, якщо це ваша квартира, пам'ятайте, що той, хто погрожує, набагато гірше орієнтується в обстановці, яка вам добре знайома.

Якщо це приміщення, в якому господарем положення є людина, яка вам загрожує, саме по собі незнання обстановки багато в чому може сковувати ваші дії. Екстремальна ситуація може по-різному сприйматися і на вулиці. У темний час доби будь-яка загроза сприймається серйозніше, ніж вдень.

Важлива оцінка кількості людей, які  реально вам загрожують. Характер взаємовідносин між ними може підказати, хто в групі головний, чи уперше ці люди здійснюють напад або вони діють як злагоджена злочинна група. При безпосередньому нападі слід враховувати власні фізичні можливості.

Уникайте миттєво реагувати на напад насильницькими діями, особливо якщо злочинці озброєні.

У такому разі краще не чинити опір, хоча це і не здається гідним виходом з ситуації. Практика показує, що людина, яка зазнала  нападу має більше шансів вижити, якщо визнає за злочинцем його перевагу. Перш, ніж що-небудь робити, слід зважити свої реальні можливості і можливі наслідки.

Постарайтеся не допустити паніки. Для цього необхідно змусити себе деякий час зберігати спокій, вільно і глибоко дихати. Якщо паніка виникла на вулиці, і немає інших загрозливих чинників, спокійно поясніть ситуацію і виведіть людей з небезпечного місця.

ЯК ПОВОДИТИСЯ ПРИ ТЕРАКТАХ

При захопленні в заручники

На жаль, ніхто з нас не захищений від ситуації, коли ми можемо опинитися в заручниках у терористів. Але все таки є декілька універсальних правил.

Постарайтеся дотримуватися спокою і не показувати свого страху. Не чиніть терористам опору, не намагайтеся вступати з ними у бесіду, не прагніть розжалобити їх або відрадити від виконання наміченого ними плану. Виконуйте їх вимоги і не реагуйте на їх дії відносно інших заручників.

Не порушуйте встановлених терористами правил, щоб не спровокувати погіршення умов вашого утримання. Не слід, наприклад, пробувати зв'язатися з рідними або правоохоронними органами. Якщо про це стане відомо вашим викрадачам, вони сприймуть це як непокору і, як мінімум, зроблять режим вашого утримання жорсткішим.

Може настати такий момент, коли турбота про стан власного духу і тіла стане здаватися вам безглуздою.

Проте, в такій ситуації дуже важливо не забувати про особисту гігієну, робити фізичні вправи. Не можна дозволяти собі зосереджуватися на переживаннях.

Способів відволіктися існує немало: намагайтеся придумати собі яку-небудь гру, згадувати напівзабуті вірші, анекдоти тощо. Для вірян великою підмогою є молитва.

Перебування в заручниках завдає психічної травми навіть дуже стійким людям. Звільнених нерідко обтяжують відчуття провини і сорому, втрата самоповаги, різного роду страхи.

Пам'ятайте, що це нормальна для колишніх заручників реакція. Для повернення до нормального життя потрібно досить тривалий період.

Заручники, зазвичай, знаходяться в умовах різкого обмеження свободи переміщення і відсутності засобів зв'язку.

Вони не мають в розпорядженні інформації про те, що відбувається у зовнішньому світі, як розвиваються події навколо захоплення. Це ускладнює ухвалення рішень.

Якщо заручникові дозволили вступити в контакт з рідними, слід заспокоїти близьких і попросити прикласти максимум зусиль для звільнення. Також при розмові з родичами потрібно пояснити, якщо ви маєте таку інформацію, які вимоги викрадачів.

Рекомендації до дій при захопленні.

Коли відбувається захоплення заручників слід пам'ятати, що:

Тільки у момент захоплення заручників є реальна можливість утекти з місця події.

Налаштуйтеся психологічно, що вмить вас не звільнять, але пам'ятаєте, що звільнять вас обов'язково.

Ні в якому разі не можна кричати, висловлювати своє обурення.

Якщо почався штурм, необхідно впасти на підлогу і закрити голову руками, намагайтеся при цьому зайняти позицію чимдалі від вікон і дверних отворів.

Тримайтеся чимдалі від терористів, тому що при штурмі по них стрілятимуть снайпери.

Якщо ви отримали поранення, головне - постаратися зупинити кровотечу, перев'язавши рану. Надайте допомогу тому, хто поруч, але в скрутнішому становищі.

Не слід брати в руки зброю, щоб вас не переплутали з терористами.

Не намагайтеся самостійно учинити опір терористам.

Якщо на вас повісили бомбу, треба без паніки голосом або рухом руки дати зрозуміти про це співробітникам спецслужб.

Фіксуйте в пам'яті усі події, які супроводжують захоплення. Ця інформація буде дуже важлива для правоохоронних органів.

Якщо в заручниках ваш родич

У разі, якщо ви дізналися про захоплення близької людини, негайно телефонуйте в міліцію. До звільнення заручників підходять дуже серйозно, залучаючи професіоналів з МВС з їх унікальними технічними засобами. Попередня підготовка до операції триває від декількох годин до декількох днів. Це залежить від тієї швидкості, з якою бандити висувають свої вимоги, і від родичів жертви - наскільки швидко вони звернуться в міліцію і як поведуться надалі.

Справа ускладнюється, якщо родичі самостійно намагаються відкупитися від бандитів або ведуть "подвійну гру".

Коли шантажисти висунуть які-небудь вимоги, передусім, переконайтеся, що заручник живий і неушкоджений. Побачитися із захопленим вам навряд чи дозволять, але поговорити з ним по телефону необхідно. При цьому злочинцям потрібно твердо дати зрозуміти, що ні про які переговори не може йтися, поки ви не переговорите з родичем. Під час розмови необхідно переконатися, що на іншому кінці дроту дійсно та людина, про яку йде мова.

Можливо, зв'язок буде неякісним, але вам треба отримати інформацію від того, з ким ви говорите, яка доведе, що це дійсно ваш близький. Це також важливо, щоб переконатися, що ви розмовляєте з людиною, а не з магнітофонним записом. Пам'ятайте, що під час бесіди не можна навіть натяками намагатися отримати інформацію про того, хто захопив родича, і де його тримають. Ця непотрібна цікавість може коштувати заручникові життя.

Дуже важливий психологічний аспект вашої розмови. Вам потрібно заспокоїти заручника, пообіцявши зробити усі можливі заходи, щоб звільнити його в найкоротші терміни. Поцікавтеся, як з ним поводяться, чи все в порядку з його здоров'ям. Переконайте родича в тому, що не варто робити самостійних активних дій, щоб не загострити ситуацію.

Після того, як ви переконалися в тому, що говорите дійсно зі своїм близьким, уважно вислухайте вимоги загарбників. Незалежно від того, якими будуть ці вимоги, постарайтеся попросити про тимчасове відстрочення. Мотивуйте це прохання, наприклад, відсутністю на даний момент фінансових коштів або можливості виконати платіж. Якщо переговори йдуть при особистій зустрічі, попросіть повторити її, якщо по телефону - передзвонити. Врахуйте, що отримане вами відстрочення буде зовсім незначним.

За цей час вам слід терміново вирішити, що робити: або виконати умови шантажистів, або звертатися в правоохоронні органи.

Якщо ви наважилися звернутися по допомогу до фахівців, необхідно робити це відразу, оскільки і розробка плану операції, і узгодження ваших дій із спецслужбами, і підготовка групи захоплення потребує часу. Краще всього повідомити спецслужбам по телефону, оскільки злочинці можуть в цей час спостерігати за вами. Проте для страховки використайте не той телефон, на який вам дзвонили шантажисти.

Морально приготуйтеся, що при повторному дзвінку загарбники можуть заявити вам, про впевненість  в тому, що ви звертались в правоохоронні органи по допомогу. Найчастіше злочинці лише намагаються узяти вас на переляк і змусити відмовитися від звільнення вашого близького за допомогою спецслужб. В цьому випадку відповідати "не дзвонили" потрібно чітко і ясно, щоб у загарбників не було і тіні сумніву відносно щирості вашої відповіді.

При залученні до операції спецслужб виконуйте їх вказівки, намагайтеся мінімально проявляти ініціативу. Дійте за розробленою і затвердженою схемою. І намагайтеся виторгувати додатковий час. Він дозволить якісніше підготуватися до звільнення заручника. Якщо ви вимушені зустрітися із злочинцями, щоб передати їм те, що вони вимагають, заручіться гарантією, що заручникові нічого не загрожуватиме. Часто, отримавши потрібне, терористи розправляються із заручником, щоб той не видав їх.

Краще всього, щоб під час передачі обіцяного терористам, ви змогли переконатися, що заручник вже доставлений у безпечне місце і йому нічого не загрожує. В крайньому випадку, це має бути взаємообмін. Зрозуміло, що саме викрадачі володіють ініціативою, проте ваша тверда поведінка в цьому питанні тільки підвищить шанси на те, що ситуація вирішиться благополучно. Як тільки ви передали потрібне шантажистам, постарайтеся якнайскоріше утекти з місця зустрічі і відірватися від злочинців.

Психологія заручника

Людина, що опинилася в заручниках, спочатку не може повірити в те, що це сталося. Подія здається йому поганим сном, проте, незважаючи на це, треба відразу  суворо дотримуватися правил, які дозволять вам зберегти життя і здоров'я, - і своє, і чуже.

Під час захоплення важливо не втратити розум. У деяких заручників може виникнути некерована реакція протесту проти здійснюваного насильства. У такому разі людина намагається бігти, навіть коли це безглуздо, кидається на терористів, бореться, намагається вихопити у бойовиків зброю. Заручника, що збунтувався, терористи, як правило, вбивають, навіть якщо не планували вбивств і розраховували тільки шантажувати владу.

Після першого такого вбивства ситуація міняється. Провина терористів перед законом зросла - вони вже почувають себе приреченими і стають жорстокими. У свою чергу заручники, побачивши свою цілком вірогідну долю, отримують найсильнішу психічну травму. Їх психіку починає руйнувати жах.

У разі, якщо ви вже захоплені, і можливість бігти, яка, як правило, є тільки в перший момент, пропала, не треба проявляти ніякої активності. Терористи, як правило, знаходяться в стані найсильнішого стресу. Нерідко багато хто з них уперше опиняється в такій ситуації, їх нервова система перенапружена, а психіка працює на межі. Вони теж бояться, і їх страх виливається в агресію.

Активна поведінка заручників може злякати терористів, і у відповідь вони проявлять жорстокість. Чим менше у них страху, тим менше буде і агресії. На кожен значний рух, який ви збираєтеся зробити, слід просити дозволу. Якщо хтось із заручників, навіть з кращих мотивів, проявляє активність, його необхідно заспокоїти, утримувати, не давати кричати і лаятися.

З перших днів у заручників починається процес адаптації - пристосування до абсолютно ненормальних умов існування. Проте дається це ціною психологічних і тілесних ушкоджень. Швидко притупляється гострота відчуттів і переживань, таким чином, психіка захищає себе. Те, що обурювало або приводило у відчай, сприймається, як повсякденність. Головне при цьому - остаточно не втратити людське обличчя. Як утриматися?

Багато експертів відмічають, що ті нещасні люди, з якими в заручниках опинилися їх діти, як правило, виявляються позбавлені від розпаду  і втрати людської особистості. По можливості не замикайтеся в собі, постарайтеся придивитися до інших людей, з'ясувати, чи не потрібна комусь допомога. Навіть дрібниця - розуміючий погляд, слово підтримки - сприятиме тому, що між вами виникне контакт. Якщо людина відчуває підтримку, і їй , і усім, хто поряд з нею, стає краще. Це перший крок до вашого порятунку.

Зверніть увагу на людей, які впали в ступор : не намагайтеся вивести їх з цього стану - краще, якщо буде можливість, нагодувати їх, напоїти, допомогти влаштуватися зручніше.

Проте, заручникам, як правило, не вдасться уникнути апатії і агресивності, що виникають у них досить скоро. Якщо умови утримання суворі, то вже через кілька годин хтось із заручників починає злісно лаятися з сусідами, іноді навіть зі своїми близькими. Така агресія допомагає знімати емоційне перенапруження, але в той же час виснажує людину.

Апатія - це теж спосіб відмежуватися від страху і відчаю. Але і апатія нерідко уривається спалахами безпорадної агресивності. Повністю цього не уникнути.

Проте, можна і необхідно уникати пробудження садизму - прагнення в "праведному гніві" покарати кого-небудь слабкого, безглуздого, того, хто захворів з власної вини, або хто робить щось не те  чи не так.

Остерігайтеся приєднуватися до проявів садизму своєрідних лідерів, які можуть виділитися з числа заручників, - психологічні наслідки цього можуть переслідувати вас довгі роки.

Заручники іноді можуть зробити ще одну серйозну помилку. У свідомості людини може виникнути уявлення, що все не так жахливо, і потрібно тільки, з одного боку, зрозуміти терористів, а з іншої - сльозами пробудити в них співчуття.

Проте це шкідлива ілюзія. Симпатії до терористів можуть стати вашим першим кроком до зради по відношенню до інших заручників і втрати особистості. Не думайте, що хоч на хвилину бойовики при цьому стануть сприймати вас якось по-новому. Ситуація, в якій ви опинитеся, стане, за великим рахунком, ще жахливішою.

Постійна загроза життю і усвідомлення своєї безпорадності можуть привести до розвитку і інших явищ. Може здаватися, що ви чуєте звуки штурму, що начебто почався, голоси відсутніх людей, бачите щось дивне в темряві. Проте це не ознака божевілля, а розлад, який пройде не пізніше ніж через два тижні після звільнення.

Після звільнення

Як відмічають фахівці, іноді не лише люди, що побували в заручниках, але і свідки терористичних атак потребують допомоги психологів. Щоб полегшити повернення до нормального життя і перших , і других, їх родичам і знайомим рекомендується дотримуватися наступних правил.

Не можна робити вигляд, що нічого не сталося, але не слід і докучати розпитуваннями.

Не слід намагатися швидко перевести увагу потерпілого на щось інше. Людина повинна усвідомлювати, що з нею дійсно щось сталося, повинна виразити свою реакцію.

Навіть, якщо людина говорить, що вона у повному порядку, це може означати, що невирішена психологічна проблема поглиблюєтьсяі потім обов'язково проявиться знову.

Не заважайте людині "виговориться". Не треба її зупиняти, навіть якщо вона знову і знову розповідає свою історію по черзі усім членам сім'ї і знайомим.

Під час розповіді заохочуйте вираження почуттів. Якщо оповідач починає плакати - не зупиняйте його, дайте виплакатися. При цьому краще обійняти людину, дати їй фізично відчути, що поряд з нею - близькі люди.

Чоловіки в таких випадках часто виражають свою реакцію у вигляді гніву. Не заважайте виплеснути цей гнів. У такому разі дуже корисно, якщо людина жестикулює, тупає, або б'є кулаками подушку.

Не можна надовго залишати потерпілого одного, дозволяючи йому замикатися в собі.

 

ГОТОВНІСТЬ ДО ШКОЛИ

Як підготувати дитину до школи

   Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім'ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки  дитини та її сім’ї до нових умов.

  Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров'я дитини

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

 

Правило 1

   Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину на ці гуртки за рік до початку навчання або із другого классу.

Правило 2

   Пам'ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому,  коли ви з нею будите робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати дитині фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години.

Правило 3

Комп'ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу.

Правило 4

  Протягом першого року навчання ваша дитина потребує підтримки. Вона не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліт! Підтримуйте, не сваріть за неакуратні записи у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

 

Кілька коротких правил

1.     Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

2..     Не можна ніколи (навіть у пориві гніву ) говорити дитині, що вона гірша за інших.

3.     Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які її запитання.

4.     Намагайтесь щодня знаходити час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.     Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками, але й із дорослими.

6.     Не соромтесь підкреслювати, що ви пишаєтесь своїм малюком.

7.     Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини.

8.     Завжди говоріть дитині правду, навіть коли вам це невигідно.

9.     Оцінюйте тільки вчинки, а не її саму.

0.                       Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання. Примус у сім'ї порушує особистість дитини.

11.                       Визнайте право дитини на помилку.

12.                       Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

13.                       Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

14.                       І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте як її виховувати.

 

 

Психологічна валіза для батьків - "Швидка допомога" при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.

2.Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.

3. Поставте несподіване запитання.

4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.

5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.

6. не говоріть наказовим тоном, а просіть ( але не підлещуйтесь).

7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).

8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.

9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров'я).

10.Не наполягайте на тому,  щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

 

                 Як боротися з дитячою істерикою?

истерика

Кожен з батьків коли - небудь обов'язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини - істерикою. Губи затремтіли, на очах з'явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька  хвилин (а іноді й довше) - усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе  не  тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.                                                           А якщо істерика трапилася  в людному місці (к5афе, магазин, дитячий  майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.                                                                                       По - перше, дитина  в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з'явилися, їй  хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина - ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними.                                                     По - друге, дитина не завжди може  сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо  дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому  знову відмовили. І знову істерика.                               Ситуацій, в яких  починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж - бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви , нові бажання ще дуже і дуже довго.

 

Абетка виховання

психолог2

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов'язано з її творчим процесом.Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом - це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв'язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

 

П'ять основних правил якими варто керуватися у вихованні дошкільнят 

Менше сварити - більше хвалити!
Менше карати - більше любити!
Менше вимог - більше послідовності!
Менше скарг - більше життєлюбства!
Менше погроз -більше радості!

 

Поради батькам

 

1. Навчіть вашу дитину, що вона має право сказати "Ні” будь-якому дорослому, якщо відчує витікаючу від нього небезпеку.
2. Навчіть свою дитину голосно кричати "Це не моя мама!” (Або "Це не мій тато!”). Якщо хтось спробує схопити його. Це приверне увагу оточуючих і відлякає злочинця.
3. Навчіть вашу дитину повідомляти вам, куди вона іде, коли збирається повернутися і дзвонити по телефону, якщо несподівано плани зміняться.
4. Намагайтеся САМІ забирати дитину з дитячого садка або школи. Якщо за ним прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.
5. Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть його ніколи не сідати в машину до незнайомої людини і нікуди не йти з ним, якщо він не знає пароль.
6. Переконайте вашу дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато безпечніше, ніж одній, особливо в пізній час. Злочинця завжди привертає самотньо гуляюча дитина.
7. Навчіть вашу дитину користуватися телефоном-автоматом (включаючи міжнародний). Номери домашнього телефону, телефонів батьків, телефонів служб допомоги (101, 102, 103, ), він повинен знати напам’ять. Навчіть вашу дитину дзвонити з мобільного телефону на короткі номери (112).
8. Фотографуйте вашу дитину не рідше одного разу на рік, а наявний у вас опис зовнішності і особливих прикмет дитини допоможе вам в тому випадку, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
9. Якщо ваша дитина виїжджає за кордон (на відпочинок, на лікування, на конкурс, олімпіаду і т.д.), їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Всі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМІ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.
10. Будьте такими батьками, яким дитина зможе розповісти про все, що з нею трапиться. Дитина повинна бути впевнена в тому, що ви завжди будете любити її і ніколи не перестанете шукати, якщо вона загубиться чи буде викрадена.

 

Коли не можна карати і сварити 

1. якщо дитина хвора;
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

 

Коли не потрібно хвалити 

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день!

 

Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

 

10 золотих правил виховання щасливих дітей

 

1. Формуйте самоповагу

2. Навчіть дитину спілкуватися

3. Пильнуйте, щоб дитина не стала "телеманом"

4. Виховуйте відповідальність і порядність

5. Навчіть дитину шанувати сім'ю

6. Живіть у хорошому оточенні

7. Будьте вимогливими

8. Привчайте дитину до праці

9. Не робіть за дітей те, що вони можуть самі

10. Розвивайте інтелект дитини

 

Криза трьох років

 

У ранньому віці між бажаннями дитини та бажаннями дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла щось недозволене, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років у дитини з'являються свої власні бажання, які не співпадають з бажаннями дорослих. Ці бажання стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливою заявою: «Я хочу!».

 

Різкий ріст прагнення до самостійності і незалежності від дорослого (як в діях, так і в бажаннях) призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і оточуючих. Цей період в психології отримав назву КРИЗИ 3-Х РОКІВ. Критичним цей вік називається тому, що протягом декількох місяців істотно змінюється поведінка дитини та її стосунки з оточуючими людьми.
Це дуже важливий момент у розвитку малюка. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину, зі своїми бажаннями і особливостями. У цьому віці у неї з'являється нове слово "не хочу", воно починає досить часто зустрічатися в словнику Вашого янголятка. Малюк нерідко діє навпаки: Ви його кличете, а він
тікає; просите бути акуратніше, а він спеціально розкидає речі. Дитина кричить, може топати ногами, замахуватися на Вас зі злим, сердитим обличчям. Таким чином малюк проявляє свою активність, самостійність, наполегливість у досягненні бажаного. Але уміння для цього ще поки не вистачає. Йому починає щось не подобатися, і, як результат, дитина висловлює свою незадоволеність.
Відомий психолог Л.С. Виготський описав наступні симптоми кризи:


1. Негативізм - це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. Дитина не виконує прохання лише тому, що його про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, мама просить дитину вдягнути тапочки, але малюк відмовляється, тільки тому, що це прохання мами. Щойно мама перестає вмовляти, дитина відразу починає їх одягати або наполягає на тому, щоб їй допомогли це зробити.
2. Упертість - її слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не є упертістю. Але коли малюк наполягає на своєму не тому, що йому цього дуже хочеться, а тому, що він цього зажадав, це вже прояви упертості. Мотивом останньої є те, що
дитина ні за що не хоче відступати від свого первісного рішення.
3. Норовливість - цей симптом є центральним для кризи 3-х років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше (наприклад: чистити зуби, йти гуляти, прибирати іграшки і т.д.).
4. Свавілля - дитина все хоче робити власноруч, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало чого вміє.
5. Бунт проти оточуючих - дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, поводиться дуже агресивно.
6. Образа близьких - малюк може почати обзивати батьків лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав.
7. Деспотичне придушення оточуючих - вся родина повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади зі сльозами та криками.

 

 

                                             

 

   
 

Дитяча сторінка

childpage

Відгуки

vidguk

Написати   повідомлення

zavitok

Готуємось в садочок

in sad

Веб-посилання

departament
pedpresa
ostriv
min os 
koipopk 
osvita
foto
#fc3424 #5835a1 #1975f2 #0feea2 #9c7f24 #ff807c